МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Кафедра САПР
Звіт
до лабораторної роботи №8
на тему «РЕКУРСИВНІ ФУНКЦІЇ, ВКАЗІВНИКИ НА ФУНКЦІЇ В АЛГОРИТМІЧНІЙ МОВІ С»
з курсу «Проблемно-орієнтовані мови програмування»
Мета роботи
Поглиблене вивчення можливостей функцій з використанням рекурсії та вказівників.
Теоретичні відомості
Рекурсивні функції
Рекурсивним називається такий спосіб реалізації функції., коли функція може звертатися сама до себе. У рекурсивній функції повинні виконуватися наступні правила:
- при кожному виклику такої функції в неї повинні передаватися модифіковані дані;
- на якомусь етапі повинен бути припинений подальший виклик даної функції. Рекурсивний процес повинен крок за кроком так спрощувати завдання, щоб зрештою для нього з'явилося не рекурсивне рішення. Тут легко припуститися помилки, що полягає в тім, що функція буде послідовно викликати саму себе нескінченно довго;
після завершення кожного виклику рекурсивної функції в точку повернення повинен передаватися деякий результат для подальшого використання.
У функцію recurs передаються значення двох дійсних чисел. Припустимо спочатку, що умова а < b не виконується. У цьому випадку при першому ж звертанні до recurs має місце нерекурсивний вихід. Нехай тепер умова а < b виконується. Тоді функція recurs звертається до самої себе, однак параметри а і b у виклику міняються місцями, тобто параметру а у функції передається більше значення (b), а параметру b - менше значення (a). Після чого відбувається вихід з рекурсій і в main буде переданий результат.
Рекурсія нерідко входить у визначення математичних алгоритмів.
Функція main також може бути рекурсивною в Turbo C, тобто розширення файлу з вихідною програмою повинне бути '.с', а не '.срр'. Наприклад: L10_041.С.
Вказівники на функції. Масиви вказівників на функції
У мові С сама функція не може бути значенням змінної, але можна визначити вказівник на функцію. З ним уже можна оперувати, як зі змінною: передавати його іншим функціям, поміщати в масиви й т.д. Оголошення виду:
int ( *fl ) ( );
говорить про те, що fl - вказівник на функцію, що повертає ціле значення. Перша пара дужок необхідна, без них
int *f 1 ( ); /* це не вказівник на функцію */
означало б, що fl -функція, що повертає вказівник на ціле значення. Після оголошення вказівник а на функцію в програмі можна використовувати оператори виду:
y = ( *fl ) ( . . .); або y = f1(...);
Вказівник на функцію - такий тип змінної, котрій можна присвоювати адреси точки входу у функцію, тобто адресу першої виконуваної команди. Ця змінна надалі може використовуватися для виклику функції замість її імені. Визначення вказівника на функцію має наступний загальний вид:
тип_результату (* ім'я вказівника на функцію) (список типів параметрів) ;
Вказівники типу near і far
Як і звичайні вказівники на дані, вказівники на функцію можуть мати тип near, far або huge. Вказівник типу near займає в пам’яті 2 байти, вказівники far і huge – 4 байти. Тип вказівника на функцію, який встановлюється по замовчуванню, залежить від моделі пам’яті. В моделях пам’яті COMPACT, TINY i SMALL по замовчуванню вказівник на функцію має тип near і задає тільки зміщення до точки входу в функцію відносно значення в сегментному регістрі CS. При прямому чи побічному виклику функції через near-вказівник використовується машинна команда “близького” прямого чи побічного виклику процедури, яка пов’язана з установкою нового значення тільки у регістрі IP.
Для моделей пам’яті MEDIUM, LARGE і HUGE по замовчуванню вказівник на функцію займає 4 байти і включає як зміщення, так і адресу сегмента точки входу у функцію. При прямому чи побічному виклику функції через...
